Підлітковий вік (від 11-12 до 15-16 років) є перехідним головним чином в біологічному смислі, оскільки це вік статевого дозрівання, паралельно якому досягають зрілості й інші біологічні системи організму.

Психологія підлітка значно відрізняється від психології дитини або дорослої людини.

Психологічно цей вік дуже суперечливий. Для нього характерні максимальні диспропорції у рівні й темпах розвитку, обумовлені значною мірою біологічно. Найважливіше психологічне новоутворення віку - почуття дорослості являє собою новий рівень домагань, що передбачає майбутнє становище, якого підліток фактично ще не досяг. Звідси - типові вікові конфлікти та їх переломлення в самосвідомості підлітка. В цілому це період закінчення дитинства і початку «виростання» з нього. Діяльність і рольова структура особистості на цьому етапі набувають нових, дорослих якостей. Головне завдавши цього віку - вибір професії. Загальна освіта доповнюється тепер соціальною, професійною.

Водночас перед ними стоїть завдання соціального та особистісного самовизначення яке означає якраз не автономію від дорослих, а чітку орієнтацію та визначення свого місця в дорослому світі. Це передбачає поряд із диференціацією розумових здібностей та інтересів, без яких утруднено вибір професії, розвиток інтегративних механізмів самосвідомості становлення світогляду і життєвої позиції, а також визначення психосексуальних орієнтацій.

Аби уникати помилок у стосунках із підлітками, дорослі, повинні добре знати природу фізіологічних процесів, які відбуваються в організмі підлітка, з метою уникнення перевантажень і недовантажень у навчальних завданнях, необґрунтованих конфліктів з учнями.

Характерно, що в дівчаток більшою мірою виражено порушення емоційного плану - підвищена образливість, плаксивість, безпричинна зміна настрою, у хлопчиків - зміна поведінки і реакцій руху, їхні дії супроводжуються супутніми рухами рук, ніг, тулуба (не можуть сидіти спокійно, щось крутять у руках, чіпають щось і под.).

У той же час спостерігається й підвищена стомлюваність підлітків. Втома зазвичай розвивається у двох фазах: у першій з'являється рухове збентеження (нервова система вже не в змозі загальмувати небажані рухи); другу фазу характеризують сонливість, дрімота або, навпаки, сильне збудження. Це значною мірою пов'язане з тимчасовим пониженням у підлітків опору до втоми, яке розвивається під впливом статичного напруження. До цього слід додати й відхилення, пов'язані з прискореним ростом. В основі їх лежать дві причини: перша - порушення роботи окремих органів і систем, друга - дефіцит різноманітних речовин, необхідних організмові, що інтенсивно розвивається і росте. Прикладом дії першої є запаморочення, потемніння в очах і навіть втрата свідомості за різкої зміни положення тіла, тривалого нерухомого стану. Прикладом дії другої причини є порушення постави (це відхилення хребта від фізіологічної норми), скривлення хребта і т. д.

Усі ці знання про механізми психофізіологічного розвитку в підлітковому віці необхідні педагогові для вироблення стратегії й тактики побудови і проведення занять, адекватної поведінки спілкування з учнями.

Структура стихійних груп спілкування і ступінь їх згуртованості визначаються рівнем розвитку взаємовідносин між юнаками й дівчатами. У підлітків первинними осередками спілкування є одностатеві групи хлопців і дівчат; потім дві такі групи, не втрачаючи внутрішньої спільності, утворюють змішану компанію: пізніше всередині цієї компанії утворюються пари з юнаків і дівчат.

Важливим аспектом реалізації мети та завдань навчально-виховної роботи в училищі є процес та результат адаптації учнів першокурсників.

Період адаптації першокурсника пов’язаний із руйнуванням попередньо сформованих стереотипів. У першу чергу це пов’язано з розлученням із шкільними друзями – втратилася їхня підтримка та розуміння. Зникає також постійний контроль за діяльністю учня-першокурсника з боку батьків. Зрештою просто змінюється звичний режим праці та відпочинку.

Учням варто розуміти, що навчання в училищі – це не тільки набуття професіоналізму, але ще й розвиток особистості, збільшення життєвих перспектив, усвідомлення свого місця у суспільстві.

Вступаючи на поріг нового навчального закладу (у нашому випадку – професійно-технічного навчального закладу), першокурсник, відчуває певний страх. Існує навіть термін «навчальна фобія», що означає – страх перед відвідуванням навчального закладу. Нерідко йде мова не стільки про страх перед новим, а й про страх виходу із дому, розлучення із іншим закладом, із батьками, до яких дитина прив’язана (діти, які живуть у гуртожитку). Іноді самі батьки відчувають певну тривогу перед НЗ, і мимоволі вселяють цей страх дітям, драматизують проблеми початку навчання, самі лякаючи дітей застарілим словом-паразитом «бурса», і всім, що зв’язане із цим терміном.

Як правило, не відчувають остраху перед навчальним закладом впевнені в собі, активні і допитливі учні, що прагнуть самостійно вирішувати проблеми навчання та налагоджувати стосунки з однолітками. Інша справа, якщо мова йде про сформований у дитини гіпертрофований рівень домагань, про дітей, які не мають досвіду спілкування з однолітками, недостатньо впевнені у собі. У цьому випадку вони також бояться не виправдати сподівань батьків, мають труднощі адаптації у колективі та страх перед вчителями та майстрами виробничого навчання.

Крім остраху йти до навчального закладу нерідко виникає страх зміни системи навчання у порівнянні із шкільним форматом. В основі цього також є боязнь нових опитувань, контрольних робіт, досліджень та анкетувань, страху бути осміяним, зробити помилку, сказати неправильну відповідь Як правило, бояться учні із високим рівнем тривожності. Найбільше вони бояться відповідати біля дошки та працювати в групі.

Разом із тим, до проблем переходу до нових умов навчання додається так званий «перехід до дорослого життя», який багато хто із учнів сприймає, як дозволення багато чого із того, чого раніше не дозволялось – шкідливі звички, агресивна, нахабна поведінка, пропуски занять, нецензурні вирази, для хлопців – «чоловічі» вияснення стосунків, для дівчат «розв’язна» поведінка тощо.

Найважчим на початковому етапі для окремих учнів нашого навчального закладу було: звикнути до нових умов навчання, життя у гуртожитку, ввійти в новий учнівський колектив, звикнути до нового режиму роботи, справити гарне враження на нових викладачів, одногрупників, ознайомитись з новими предметами та звикнути до нових правил навчання в училищі.

Також, початок навчання в навчальному закладі збігається з початком вікової кризи, з якої підлітки виходять в різний час та з різними новоутвореннями. Хтось активний, кмітливий, інший - повільний, тертій когось дратує упертістю і агресивністю. Тому, у деяких учнів на початковому етапі важко складаються доброзичливі стосунки в колективі, кожен сам по собі, нерідко виникають конфліктні ситуації через невміння працювати разом, в групі, невміння розподілити між собою колективну та громадську роботу, а також невміння вислухати думку іншого члена групи. В .багатьох учнів немає зацікавленості до навчальних предметів в училищі через низький рівень знань, низьку дисципліну, невміння вчитися, а також невміння правильно організувати свій вільний час через що у них не вистачає часу на самостійну підготовку.

Першим університетом життя для дитини є сім'я, в якій народилася дитина. Основне батьківське завдання - виростити зрілу та відповідальну людину. І які б якості батьки не намагалися розвивали в дитині, головне - будувати виховання на любові.

Турбота про підростаюче покоління хвилює кожного. Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання та розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці згідно із законом України від 26 квітня 2001 р. «Про охорону дитинства» (ст. 12).

Законодавство України, а саме СК в ст. 150, визначає, що батьки зобов’язані виховувати дитину у дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, зобов’язані поважати дитину, готувати її до самостійного життя. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини, фізичні покарання, а також застосування інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.